Юрій Горбунов: «Наполегливо опановуйте обрану професію!»
Кафедра шоу-бізнесу продовжує серію зіркових майстер-класів «Майстерня шоу-бізнесу», запрошуючи висококласних професіоналів, менторів індустрії.
Цього разу на зустріч із молоддю до університету культури завітав заслужений артист України, актор, популярний телеведучий, продюсер, шоумен Юрій Горбунов.
«Рівно чотири роки тому, саме в цій аудиторії я вперше познайомився зі студентами університету культури. Це якраз було напередодні прем’єри першого «Скаженого весілля», потому було «Cкажене весілля 2» та «Cкажене весілля 3». І от саме сьогодні якийсь символічний збіг: відбулася прем’єра на телеканалі ТЕТ «Скажених сусідів». Це cеріал із 48 серій, де продовжуються пригоди улюблених персонажів. Ще у нас була співпраця з Михайлом Поплавським у серіалі «Великі Вуйки», де він грав роль міністра. Також з моєю дружиною Катериною Осадчою ми були ведучими церемонії нагородження Національної музичної премії «Українська пісня року». Так що у нас є чимало спільних проєктів. Я дуже радий нашій зустрічі.
Для мене спілкування зі студентами – це так званий обмін енергіями. Ви щось мені розповісте цікаве, я щось вам розкажу зі свого досвіду. Чесно, по-доброму вам заздрю, що у вас є час на навчання. Моя вам рекомендація – не втрачайте жодної хвили, тому що, знаєте, є такий застарілий вислів «Коли ж гуляти, як не в молодості» – то він хибний. Я б його перефразував – «Коли ж ще вчитися, як не в молодості». А погуляти ви зможете, коли вивчитеся, заробите власні гроші. Особисто я не шкодую про жоден день навчання в театральному інституті. Свого часу з задоволенням вчився і закічив вуз із заслуженим червоним дипломом. Я і зараз продовжую навчання – вивчив англійську, нині вчу польську мову.
Наполегливо опановуйте обрану професію, вчіть різні мови, які тільки зможете, тому що це зараз знадобиться, як ніколи, за цим ваші перспективи і ваше успішне майбутнє», – зазначив ментор.
Михайло Поплавський радо привітав Юрія Горбунова в університеті культури, акцентувавши увагу молоді на професіоналізмі та максимальній самовідачі зіркового гостя улюбленій справі.
Творчий доробок майстра, дійсно, надзвичайно великий. Після закінчення Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого (курс Леоніда Олійника) працював у Драматичному театрі Івано-Франківська. Потім переїхав до Києва. У 1997-1998 рр. був помічником режисера в центрі «Арт-Велес», режисером клубу «Голлівуд». Паралельно вів програму «Три крапки» на телевізійному каналі «УТ-1», а в 1999-му – інтерактивне шоу «Щасливий дзвінок», що стала для нього дебютом у прямому ефірі, та талепередачу «З пивом по життю» на «Новому каналі». У 2000 році – ведучий програми «Підйом», за яку разом зі співведучою Марією Єфросиніною був удостоєний премії «Телетріумф» у номінації «Найкраще телевізійне шоу». Також вів сімейне шоу «Готовий на все», шоу «Один за всіх» (нагорода «Телетріумф у номінації «Ведучий шоу-програми», 2004 р.), «Тепер ти в армії». У 2006 році почав працювати на телеканалі «1+1», відтоді і донині веде інформаційно-розважальну ранкову програму «Сніданок». Незмінний ведучий усіх сезонів рейтингового шоу «Танці з зірками», за яке отримав разом із Тіною Кароль ще дві премії «Телетріумф» (2007, 2008 рр.). Також був ведучим шоу «Смакуємо», «Зірка + Зірка», «Суперзірка», «Маленькі гіганти», гумористичного шоу «ГПУ», реаліті «Краса по-українськи», ігрового шоу «Я люблю Україну», «Просто шоу», кулінарного шоу «Великий перукарський турнір». Ідейний натхненник, ведучий гумористичного «ШоуЮри» на телеканалі «1+1». Як актор має широку фільмографію і практичний досвід режисерської та продюсерської роботи.
Майстер-клас проходив у форматі діалогу між ментором і студентами, тому всі охочі мали змогу поставити запитання та подискувати зі спікером на професійні теми.
«Я розкажу вам про все, що вас цікавить із кіно чи телебачення. Окрім продюсерського досвіду, набутого під час зйомок «Скаженого весілля», також у свій час я працював режисером кількох фестивалів української пісні «Червона рута», ще був такий клуб «Голлівуд» (на місці якого нині «Фрідом-хол»), де я теж два роки працював режисером разом із Семеном Горовим, так само знаюся на шоу-програмах», – зауважив шоумен.
На питання від студентів, чи був якийсь чіткий момент, коли Юрій Горбунов відчув що він зірка, спікер відповів: «Ні, такого моменту ще не було. Якщо ви поставите перед собою завдання бути зіркою, а не професіоналом, ви станете зіркою на один день. Концентруйтеся на досягненні якісного результату, адже люди оцінюють нас за результатом роботи. Коли ви щодня виконуєте свою роботу, рано чи пізно вас починають впізнавати. Ви набуваєте свій унікальний почерк і, відповідно, стаєте професіоналом тієї чи іншої справи. Якщо ви поміняли лекала і поставили собі завдання стати зіркою, яка заробляє мільйони, а ви не володієте професією, то ви не зірка, а впізнавана особа, про яку завтра або післязавтра забудуть. Важливо не підміняти ці поняття. У кожній професії є свої зірки: у педагогічних колективах, серед лікарів є свої світила, науковців. Вони може не настільки відомі на широкий загал, як артисти, але вони зірки у своєму напрямку, і це надзвичайно важливо. А популярність, ну, мавпу теж можна показувати по телевізору щодня, і це буде найпопулярніша мавпа країни! Але, як тільки її перестануть показувати, про неї забудуть. Відчуття, що я зірка, ще я не відчував. Я ще йду до цього».
Молодь висловила вдячність Юрію Горбунову за проведення багатьох благодійних проєктів на підтримку України та допомоги ЗСУ, що відбуваються як в Україні, так і за кордоном, та попросила поділитися досвідом з організації подібних заходів.
«По-перше, потрібно мати бажання і можливість використати популярність, яку ти маєш в тому руслі, що дає можливість зібрати кошти. Розумієте, в нашій країні на даний момент у людей вичерпуються кошти, адже заробляти їм особливо немає де, а за кордоном є люди – українці, які живуть там давно і готові поділитись. Але вони не знають, як це зробити і куди. Ми надаємо їм цю можливість – конкретно знати, на що і куди підуть ці кошти. Наприклад, у Празі в нас був великий концерт, на якому ми зібрали 100 000 євро за один вечір. За них були придбані карети швидкої допомоги, тепловізори, дрони, теплий одяг для фронту, генератори та інше. Люди готові віддати гроші, але потрібно створити для цього відповідні умови. Ми влаштували їм концертний захід, щоб вони відчули отой прилив патріотичної енергії, тому що в українців, які мешкають зараз за кордоном, є дуже велика потреба допомагати, в них душа болить за Україну. Ця ідея виникла після концертів, а їх було близько 80-ти для бійців Збройних Сил України. Не в гарячих точках, але були такі моменти, наприклад, на Харківщині, коли ти виходиш на сцену, а командир показує – небезпека, і все, нас в укриття, страшно. У той же час місія артистів – тримати культурний фронт, і вона є надзвичайно важливою. Перед нашим першим концертом з авторами «Скаженого весілля» та «Скажених сусідів», командою «МАГАРИЧ», що була колись у КВК, ми командирам сказали, що у нас гумористична програма, і ми не знаємо, як будуть реагувати танкісти, які зараз на ротації. Командири відповіли: «А ви спробуйте». Ми спробували, і воно зайшло, хлопці сміялися, а потім фотографувалися з нами. Пригадую, військовий тримає мене за плече і каже: «Горбунович Горбунов, якби не війна, я б ніколи не міг би тебе обійняти і отак зробити з тобою селфі». Після концерту один із командирів розповів: «Ми не впізнаємо хлопців, вони ожили, почали сміятися і навіть розповідати анекдоти, бо війна таким чином вплинула на них, що вони забули, як усміхатися». Тому культурний фронт – це дуже важливо, і я несказанно радий, що нам вдалося допомогти, ми і зараз це робимо. Мої хлопці вчора були під одним із наших міст на Сході, де давали черговий концерт, і повернулися втомлені, але щасливі, тому що оцей обмін енергіями – надзвичайно важливий.
Ви не уявляєте, як це стояти на сцені, коли в залі 700 чоловік військових, які ще сьогодні вранці дивилися смерті в очі, а після обіду прийшли на концерт. Я вклоняюся кожному захиснику і кожній захисниці, які тримають зброю в руках. Вклоняюся всім нашим артистам, які без грошей, кожен на своєму місці робить все, що може, аби наблизити перемогу, а ви на своєму місці – маєте вчитися. Коли кожен буде займатися своєю справою, перемога буде обов’язково!» – сказав Юрій.
Гучними оваціями та вигуками «Слава Україні! Героям Слава!» відреагували всі в аудиторії.
Кількість бажаючих поставити запитання зірковому гостю постійно збільшувалася.
– Чи бувають моменти, коли ви втрачаєте натхнення?
– Я оптиміст, і це не про мене. Стараюся не вішати носа. Бувають моменти, коли втомлююся і потрібно банально відіспатися, щоб з новою енергією працювати далі. От я можу пригадати зйомки «Скажених сусідів», які почалися знову з вчорашнього дня, знімаємо останні серії, а це 48 серій серіалу. Другий сезон ми знімали під час війни. Це ще той екстрим, коли ти знімаєш комедію, а в тебе над головою летить ракета, і ти бачиш куди вона влучає, бачиш стовп диму, чуєш цей гуркіт. Одна актриса у нас втратила свідомість від того жаху й того стану, та після тривоги все ж оговталась і продовжила далі працювати. І ти можеш сто разів розповідати, що тобі страшно, що йде війна, що не встиг пообідати. Так, це все зрозуміло, але роботу свою виконувати треба. До того ж, ми цей другий сезон знімали просто за копійки, і не було жодної людини, хто б відмовився працювати. Актори були щасливі, тому що вони можуть щось зробити для того, щоб кіноіндустрія розвивалася. І я щасливий, що люди, котрі знімають та знімаються в кіно, для яких це є основною професією, можуть реалізуватися і працювати, це дуже важливо.
– Враховуючи ваш великий досвід, як ви прогнозуєте майбутній розвиток шоу-бізнесу?
– По-перше, після війни це буде небачений розквіт у всьому, не тільки в кіно та шоу-бізнесі, а й взагалі у всій економіці. Ми вже є найпопулярнішою країною світу. Коли почнеться все відбудовуватися за так званим «Планом Маршалла», це буде країна, в якій створять всі умови, щоб розвивати кіно та шоу-бізнес. Сказати, на якій ми зараз стадії, мені важко, але те, що вся колишня республіка радянського союзу раніше на нас дивилася і забирала краще з кращого, є беззаперечним. Ми були в авангарді і серед композиторів, і серед співаків, і серед поетів – завжди. Подивіться на росію, у них відсотків 60 шоу-бізнесу будувалося в Україні – як серед авторів, так і серед виконавців. Саме через це і трапилася ця війна. Вони збагнули, що ми від них віддаляємося, все ближче стаємо до Європи, в думках, творчості, світосприйнятті. Ми на шляху до глобального громадянського суспільства, до цивілізації, а вони все більше схиляються до якихось імперських амбіцій. Вони зрозуміли, що нас не можна відпускати і лише війною є шанс зупинити. Та вони дуже помилилися, тому що їх це відкидає у «кам’яний вік», за «залізну завісу», а нас десятимильними кроками наближає до Євросоюзу і НАТО.
І я можу точно по-доброму вам позаздрити всім. Тому що країну очікують зміни, і саме вам творити її майбутнє, саме ви є майбутніми її міністрами та президентами. Ви побачите абсолютно іншу країну, коли ми в той час вже будемо пенсіонерами, а вам розвивати її. На щастя наша країна рухається в правильному напрямку, і це не може не радувати.
– Розкажіть про життя в шоу-бізнесі.
– Чомусь склався такий стереотип, що це так класно, так весело. І тільки, коли люди збоку поспостерігають якийсь проміжок часу за твоїм стилем життя, то запитують, як ви цей темпоритм витримуєте. Працювати по 24 години на добу, постійно бути в перельотах, не доїдати, спати тричі на тиждень, а потім коли виходиш на сцену, то в залі нікого не цікавить, який у тебе настрій, спав ти чи ні, коли їв і скільки їхав. Ти повинен вийти й сяяти, дарувати емоції, а яка за цим стоїть підготовка, і що для цього потрібно, інші питання.
Шоу-бізнес і лінь – поняття несумісні. Іноді ми, звичайно, розслабляємося, але це можна зробити, коли у тебе завтра та післязавтра нічого немає. У кожній професії є речі, на які ти повинен зважати, і шоу-бізнес – це не найлегша історія і не найпростіша. Бути публічною людиною – ще й відповідальність за все те, що ти робиш, які меседжі несеш в суспільство, бо це процес впливу на інших людей, на їхні думки, дії, настрої. Ти не маєш права на помилку. А щоб правильно впливати, як нас колись навчали в інституті, ви маєте більше, ніж всі інші, читати, більше, ніж всі, бачити. Дивитися всі кінопрем’єри, читати всі популярні книжки, які пов’язані з успіхом, знатися на політичній ситуації в цілому світі. Бо вас як публічну особу можуть запитати, а як ви ставитеся до того чи іншого. А ви не знаєте, весь світ це обговорює, вся країна, а ви нічого сказати не можете. І все, про вас відразу формується певна думка. А це не тільки ваш імідж, це імідж всієї вашої команди, бо ти є її представником або лідером.
– Як зрозуміти, що професія, яку ти обрав, це твоє?
– Для мене найбільшим показником на своєму місці людина чи ні – є те, з яким відчуттям вона йде на роботу. Якщо вранці ти прокидаєшся і все ненавидиш, то це не твоя посада. Я після школи рік працював на будові різноробочим, тягав цеглу, місив розчин, піднімав якийсь там руберойд на 5-ий поверх. І десь на третій чи четвертий місяць роботи я розумів, що вже не хочу працювати на будівництві, це не моє. Але я тоді точно не знав чого хочу, а найважливіше усвідомити саме це.
Коли я вступав до театрального інституту, у нас був конкурс 83 людини на місце. І коли я пройшов його, то якось вже не виникало питання чи це моє. Думаю, що і зараз я на своєму місці. Мене, наприклад, завжди вражало, чому всі в шоу-бізнесі вважають, що вони можуть бути телеведучими, артисти переконані, що вони чудові телеведучі, співаки так само, навіть гримери та костюмери. Що там вести програму?! Рот маєш, відкривай і все! А потім, коли раптом стають на це місце, говорять, о боже, я й не знав, що є мільйон нюансів, ну, а збоку, звісно, все так просто. Зрозумійте, чим простіше здається глядачеві те, що ти робиш на сцені, тим більше ведучий заглиблювався в цей процес. От, приміром, 5 годин прямого ефіру «Танці з зірками». Ти можеш знати, які підводки до того чи іншого учасника, але ти ж не можеш знати, що будуть говорити судді, як ти будеш реагувати на це, що скаже пара, яка відтанцювала і підійшла до тебе. А тобі ще паралельно у вухо від режисера кричать: прискорся, 17 секунд до реклами. Ти ставиш питання і чуєш це все одночасно, а потім тобі говорять: ой, ще хвилина, заповнюй час, і ти маєш бути до цього готовим. Тож чим більше ти будеш в курсі матеріалу, знати про зірку або про її партнера-хореографа, тим більше тобі буде, що сказати в паузах, які раптом виникають. Так само це стосується жартів. Якщо в тебе є почуття гумору, це така більш природна штука, яку можна розвивати, і в тебе є компанія людей, де ви жартуєте, обмінюєтеся анекдотами, безперечно, цей жарт десь згадаєте в ефірі. Найгірше, що може бути із будь-яким телеведучим чи ведучим на сцені, на концерті, це, коли ти просто мовчиш або сказав: «Ой, вибачте, будь-ласка». Оце точно про це забудьте. Ніхто не має знати, що щось пішло не так. Ви завжди повинні бути, ніби водій автобуса. У вас є відповідальність за тих пасажирів, яких ви везете, і тільки ви керуєте процесом. У нашій професії відповідальність і віра в себе мають дуже велике значення. Репетиція – це дуже правильний шлях і даремно хтось від неї відмовляється. Ще колись Станіславський писав: «Репетиція – любов моя», вона важливіша, ніж сама вистава або прямий ефір. Тому що репетиція дає відчуття дійсності, опинившись у якій, ти ще можеш виправити якісь нюанси. І чим більше в тебе репетицій, тим впевненіше ти можеш виходити на сцену та з легкістю реагувати на будь-що.
– Ви згадали про гумор, як вам працювалося на проєкті «Ліга сміху», хотіли б продовжити співпрацю, чи це не ваше?
– Мене кликали повернутися. В мене просто не виходило у зв’язку з занятістю, адже «Ліга сміху» забирає дуже багато часу. Але моя команда «Загорецька Людмила Степанівна» – є чемпіонкою, і я дуже цьому радий, що я людина, яка не проходила через КВК, довів свою команду до чемпіонства. Більше того, в них не вірили. На попередньому прослуховуванні під час відбору в Одесі на них дивилися, як на дивних, казали, цей альтернативний гумор, напевно, нам не дуже підходить. І я взяв на себе відповідальність, що я стану тренером цієї команди. Тільки тоді вони були допущені до самого конкурсу. Перед тим, як вийти на сцену, у нас були репетиції, і не одна. Це такий процес – вони пишуть сценарій, ми зустрічаємося, проробляємо його разом, репетируємо. Звичайно, перші роботи, які ми створювали із «Загорецькою», як казали самі хлопці, «діч», не натягнеш на жодну голову. Коли на репетиціях в залі повна тиша, де мав би бути сміх, то ввечері було страшно виходити на сцену, адже не знаєш, як на це будуть реагувати глядачі. Традиційний гумор то зрозуміло, а тут таке. Я казав хлопцям, мені щось «стрьомно», а вони кажуть, Юро, буде «рвань». Потім у залі творилися чудеса. Знаєте, в гуморі головне – не переборщити, бо коли ти відчуваєш оцей драйв, починаєш ще додавати і додавати. Все повинно мати свою межу. Іноді краще промовчати, ніж щось зайве виголосити. Взагалі про людину важко щось сказати хороше чи погане, поки вона мовчить. А як тільки заговорить, відразу можеш розпізнати її рівень освіти, обізнаність, професію і все інше. В гуморі теж потрібно думати, що говорити.
– Які три людини вплинули найбільше на ваше життя?
– Дружина моя, батьки і, напевно, мій викладач в інституті, людина вихована і лояльна. Він робив зауваження так, щоб не образити. В театральному інституті на першому курсі ми ставили акторські етюди, і інколи вони були ну ні туди, а він говорив, що «гарний був етюд, та нехай він піде в історію, а ви зробіть щось новеньке». І це ніяк тебе не ображало, а стимулювало до створення чогось нового. Це відчуття, що ти не зробив нічого поганого, що ми всі маємо право на помилку, та опора і те підбадьорювання, яке завжди робили і мої батьки, – це те, чому я вчуся щодня й у своєї дружини. Вона мені завжди говорить: «Що ти переживаєш, все буде добре, і точно все добре».
Жінкам напевно ще природою закладена якась сила, з якою вони народжують дітей, тягнуть на собі важливі речі, а чоловіки більше здатні до паніки, як це не дивно.
– Роботою, в якому проєкті ви найбільше пишаєтеся?
– Ну, я всі свої проєкти люблю. З телевізійних – це «Танці з зірками», «Голос країни», колишній «Підйом», теперішній «Сніданок». Із кіно – «Скажені весілля», які ввійшли вже в історію українського кінематографу. Це абсолютно 100 % український продукт, яким ми пишаємося. Нашим завданням було показати, як створювати якісне українське кіно, і ми це зробили. До речі, перше «Скажене весілля» поки що на сьогоднішній момент – рекордсмен серед українських фільмів. Ми отримали з прокату 52 мільйони гривень. А знаєте прикол, що 50 відсотків з кожного проданого квитка забирають кінотеатри, а 50 – твої. Та якщо від тих 50 відсотків відрахувати витрати на оренду техніки, приміщення тощо, то твій заробіток залишається зовсім невеликим. Тому, коли приходиш, наприклад, до Михайла Поплавського і пропонуєш зіграти у «Великих Вуйках» міністра, але безкоштовно, і він каже, добре, то ти викреслюєш ту суму, яку потрібно платити артисту за роль міністра, і вона йде на інші потреби знімального процесу. До того ж, Михайло Михайлович приїздив зі світою гримерів, одягнутий до зйомок і зі знанням тексту. Я в нього запитаю: «Коли ви встигли його вивчити?», а він каже: «Ну, як – у дорозі, бо я ж знаю, що ви почнете, о, Поплавський не вивчив текст». Це щодо професіоналізму. Незважаючи на свою зайнятість, він знає, що це відповідально. Я взагалі, чесно кажучи, йому дивуюся, звідки в нього стільки енергії. Керувати університетом, знімати ТікТоки, інстаграми і постійно драйвити всіх навколо. Тут треба вчитися, як це все в нього працює. Він прямо приклад того, як можна десятиліттями бути в авангарді драйву.
– Ви є продюсером «Скаженого весілля», як вам в такій якості?
– Знаєте, я іноді навіть шкодував, що я взявся за продюсування. Бо на тебе сиплеться такий шквал питань. Я до цього знімався в кіно як артист, що приходить на серіал. Мені говорять, ви затверджені на таку-то роль, ти кажеш, окей, ми вам готові заплати стільки-то, обговорюєш суму за зйомку, прописуєш мінімальний райдер, потому приходиш на знімальний майданчик, тебе загримували, одягли, ти повинен прийти з вивченим текстом і знати свою роль, все, решта тебе не хвилює. А що цікавить продюсера: знайти кошти, запланувати, вчасно все організувати, домовитися, привезти, поставити. Чесно кажучи, якби я знав, що це так складно, то я б не занурювався у все це. Бо, крім бюджету, тобі ще правильно його потрібно розподілити. В тебе є виконавчий продюсер, який рахує всі ці гроші за оренду приміщення, камер, а форс-мажори… «Скажене весілля 2», коли знімали, у нас в кожній другій сцені чутно сигнал повітряної тривоги, ми зупинялися, потім дознімали, зміна продовжувалась на більше часу, ніж заплановано, і ти маєш всім доплатити. Продюсеру я б ніколи не заздрив, це така закадрова та дуже відповідальна професія. Ти маєш зобов’язання приймати важливі рішення від початку знімального процесу і до його завершення.
– Шоу-бізнес це про команду, якою вона має бути?
– Команда людей, яким ти, перш за все, довіряєш. Тому що про рівень професійної підготовки, ми можемо говорити різне, але, якщо ти довіряєш цим людям і вони відчувають цю довіру, то зроблять максимально від них залежне, щоб довести, що твої сподівання немарні.
– Які якості мають бути притаманні режисеру?
– Режисер під час зйомок, як на кораблі капітан. До зйомок може бути мільярд нарад, репетицій, та коли почалася зйомка, головний на майданчику саме режисер. Є актори, які люблять тягти ковдру на себе, можливий і такий варіант, та тільки за його згодою. Також режисер повинен вміти правильно ставити завдання акторам, тримати на знімальному майданчику дисципліну та викликати в акторів довіру. Режисер має бачити у своїй уяві картинку від початку зйомок фільму до його завершення.
– Як стати професійним телеведучим, що для цього потрібно, окрім титанічної праці, таланту та моральних якостей?
– Треба нічого не боятися, ходити і пробуватися. Якщо ви не будете стукати у всі закриті двері, відвідувати кастинги, пропонувати свої послуги, вони ніколи не відкриються. Як би я знав рецепт, як стати успішним телеведучим, я б випустив книжку. В кожного власний рецепт і свій шлях. Варто вчитися і вірити в себе та у свою справу. Важливо опинитися в потрібному місці, в потрібний час. Вважати, що всі місця зайняті, і все уже розподілено – це найбільша помилка. Скільки кожного року мистецькі вузи випускають людей, чи всі стають кіноакторами? Ні. Чи всі стають суперзірками? Ні. Головне – не те зірка ти чи ні, а те чи щаслива ти людина. Розумні книжки стверджують, що люди на цю землю приходять для того, щоб бути щасливими, а як ми того щастя досягатимемо, то в кожного індивідуально. Бути впевненим, та не самовпевненим. Із добротою та повагою ставитися до інших, і це не обов’язково стосується шоу-бізнесу, тому що навколо такі самі люди, як і ти. Потрібно розуміти цінність і важливість кожного. Бути позитивним, а до позитивних точно всі тягнуться!
